Про "брудну" бомбу

Думаю, що ви вже чули. Це не вперше - ми самі себе будемо бомбити й обстрілювати - тепер «брудною ядерною бомбою». Ну майже так, як у великого Гоголя, у «Ревізорі», коли унтер – офіцерська вдова сама себе різкою відшмагала. Порядний Городнічій тут геть не при справах…

Пропагандистська машина з розгону рвонула по європах та америках - аж бризки у мікрофони: «Дивіться, тепер ясно, як білий день - вони самі себе брудними ядерними бомбами..., а нас винними призначать.»

Це вже навіть не смішно…

Я зараз про «брудні бомби», що з уст вилітають і заражають величезні території. До речі – це навіть не ворожа пропаганда. Нам до них далеко. І слава Богу.

Це ось про що: «Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик – вогонь, прикраса неправди…він сквернить усе тіло і запалює круг життя і сам запалюваний від пекла… це зло нестримане, повне отрути смертельної» (Як.3:5-6, 8)

Ось як воно виходить – запал для «брудної бомби» у пеклі знаходиться. Заряджається отрутою – і (на азіровці) - «бімба» готова. На кінчику язика.

Сплюнь і не скверни отрутою території твого ближнього. Краще класиків прочитай:

Іван ФРАНКО

* * *

Якби ти знав, як много важить слово,

Одно сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця як чудово

Вигоює — якби ти знав оце!

Ти, певно б, поуз болю і розпуки,

Заціпивши уста, безмовно не минав,

Ти сіяв би слова потіхи і принуки,

Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, — Якби ти знав!

* * *

Якби ти знав! Та се знання предавнє

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне…

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих: "Не бійтеся! Се я!"