Лебедина пісня Михайла

 

Мама довго шукала ручку дверей, що б поночі винести немовля на мороз й разом з ним замерзнути. Бо був голодний 1946р. і нічого було їсти… Не знайшла клямки у темряві і він залишився жити. Вона також, а потім десятки років молилася за його долю.

А доля справді була як дорога – з ямами, поворотами, долинами й прірвами.

Він любив співати. Потужний баритон лунав багато років у радянському армійському хорі. Йому аплодували генсеки КПРС у Москві, а потім звання заслуженого артиста СРСР…

…А потім була зустріч у вагоні з місіонерами «Голос надії» на просторах воркутинської тундри. Там, у купе, він вперше заспівав про Христа і його любов...

А потім була ще довга дорога материнських молитов і сліз.
Зрештою, його голос почули на базарі в Луцьку, а вже за короткий час він потужно звучав у хорі церкви «Сіон» міста Луцьк.

Пастор церкви , Віталій Онищук був тим першим місіонером, з яким Михайло Іванович вперше зустрівся у вагоні, десь на Півночі…
Відтоді його пісні звучали у багатьох церквах, євангелізаціях, концертах, місіонерських подорожах…

Сьогодні прозвучала його лебедина пісня, остання, зіткана зі спогадів про спільні дороги й служіння.

Співчуття рідним, є надія заспівати разом на вулицях небесного Єрусалиму.